Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2016 року Справа № 911/4620/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П., - головуючого (доповідач), Мачульського Г.М., Полянського А.Г.розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю науково - виробниче підприємство "Поліпром"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 21.04.2016у справі№ 911/4620/15 Господарського суду Київської областіза первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю науково - виробниче підприємство "Поліпром"доТовариства з обмеженою відповідальністю "ФІНЄСТ"простягнення 24741,66 грн.за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНЄСТ"доТовариства з обмеженою відповідальністю науково - виробниче підприємство "Поліпром"прозобов'язання вчинити діїза участю представників сторін за первісним позовом:

позивача: Солодухін Г.Й. (представник за дов. від 10.12.2014 б/н),

відповідача: Панчишин А.М. (представник за дов. від 15.12.2015 б/н)

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "Поліпром" (надалі - ТОВ НВП "Поліпром", позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНЄСТ" (надалі - ТОВ "ФІНЄСТ", відповідач) про стягнення 24 741,66 грн., з яких: 17 314,24 грн. основної заборгованості, 404,46 грн. 3% річних, 7 022,96 грн. інфляційних втрат, зумовлених неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати товару отриманого за договором поставки від 01.04.2014 №101-150-ДА14.

ТОВ "ФІНЄСТ" звернулось до ТОВ НВП "Поліпром" із зустрічним позовом про зобов'язання вчинити дії, обгрунтовуючи позов тим, що в порушення умов договору поставки від 01.04.2014 №101-150-ДА14, ТОВ НВП "Поліпром" відмовляється забрати товар, що ним поставлено, та який не реалізовано протягом 30 календарних днів.

Рішенням Господарського суду Київської області від 15.12.2015 у справі №911/4620/15 первісний позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ "ФІНЄСТ" на користь ТОВ НВП "Поліпром" 17 314,24 грн. основного боргу, 7 021,24 грн. інфляційних втрат, 404,46 грн. 3 % річних та 1 218,00 грн. судового збору. У задоволенні решти первісних позовних вимог відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2016 рішення Господарського суду Київської області від 15.12.2015 у справі №911/4620/15 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, ТОВ НВП "Поліпром" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та поясненнями до неї, в яких просить оскаржуваний судовий акт скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Як зазначається скаржником: у договорі, зокрема у п.3.2. відсутня вказівка на те, який саме продаж товару визначений сторонами: продаж продавцем товару покупцю або реалізація покупцем товару третім особам; колегією суддів апеляційної інстанції неправильно застосовано норми ст.ст. 33, 34 ГПК України, оскільки під час постановлення оскаржуваного рішення виходила з того, що саме касатор зобов'язаний довести факт подальшого продажу відповідачем придбаного у позивача товару; суди, констатуючи факт нереалізації відповідачем продукції, як підставу для відмови в позові, у мотивувальній частині свого рішення у порушення вимог ст. 84, 105 ГПК України не навели жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував цей факт; вказує на неправильне застосування судом апеляційної інстанції ч.1 ст. 212, ч.1 ст. 530, ч.1 ст. 692 ЦК України.

У відзиві ТОВ "ФІНЄСТ" просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.04.2014 між ТОВ НВП "Поліпром" (постачальник) та ТОВ "ФІНЄСТ" (покупець) укладено договір поставки №101-150-ДА14 (надалі - договір) відповідно до умов якого, постачальник зобов'язується поставити товар згідно із замовленнями покупця, а покупець прийняти його відповідно до накладних та протоколу узгодження цін, що є невід'ємною частиною договору та оплатити товар у строки, зазначені в пункті 3.2. договору (пункт 1.1. договору).

Моментом передачі права власності на товар є момент фізичного одержання товару покупцем та підписання уповноваженими представниками обох сторін накладних, що підтверджують фактичну передачу товару від постачальника покупцеві (пункт 1.2. договору).

Відповідно до пункту 3.2. договору покупець оплачує суму за поставлений товар за цінами, зазначеними у накладних, один раз на тиждень за проданий товар.

Згідно з пунктом 4.16. договору, він діє з моменту підписання до 31.12.2015.

Сторонами також укладено Додаток № 1 та додаткові угоди від 01.04.2014 до договору.

Судом встановлено, що на виконання умов договору постачальником було поставлено, а покупцем прийнято товар на загальну суму 178 181,52 грн., що підтверджується наданими до матеріалів справи видатковими накладними.

До видаткової накладної від 27.05.2014 №8018 на суму 44 680,08 грн. було складено акт розбіжності, яким сторонами погоджено, що за вказаною видатковою накладною фактично поставлено товару менше на 31,80 грн.

Судом встановлено, що оплата за отриманий по договору товар відповідачем була проведена частково на суму 161 015,48 грн., що підтверджується наявними у справі платіжними дорученнями. Останнім також частково повернуто постачальникові товар на суму 3 015,48 грн., що підтверджується накладними на повернення від 27.05.2014 №11015 на суму 2 293,20 грн., від 27.05.2014 № 11016 на суму 542,28 грн., актом розбіжності, підписаним уповноваженими представниками сторін.

Сторони підписали акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.01.2015, яким зафіксували дані щодо господарських операцій за договором поставки від 01.04.2014, з якого слідує, що неоплаченим залишився товар на суму 17 314,24 грн., що і є предметом спору за первісним позовом.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Визначаючи правову природу укладеного сторонами договору, судам першої та апеляційної інстанції встановлено, що такий має ознаки договору поставки, за яким, відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні приписи містить ст. 712 Цивільного кодексу України, згідно частини другої якої, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Покупець, відповідно до ст. 691 ЦК України, зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Відповідно до ч.1,2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, якщо договором купівлі-продажу не передбачено розстрочення платежу.

Укладаючи договір поставки, сторони домовились, що покупець оплачує суму за поставлений товар за цінами, зазначеними у накладних, один раз на тиждень за проданий товар (п. 3.2. договору).

Отже, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, за умовами договору, отримання продавцем плати за товар сторони поставили у залежність від його реалізації покупцем, встановивши тим самим інший строк оплати товару, аніж передбачений імперативними приписами ч. 1 ст. 692 ЦК України.

В порядку ст.ст. 33, 34 ГПК України позивач за первісним позовом, заявляючи вимогу про стягнення з відповідача вартості поставленого, але неоплаченого товару, не навів належних та допустимих доказів на підтвердження факту його реалізації відповідачем за первісним позовом.

Таким чином, строк оплати товару у відповідача за первісним позовом на момент звернення ТОВ НВП "Поліпром" до суду з даним позовом не настав, з огляду на що колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача заборгованості за поставлений, але непроданий товар.

Оскільки позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних витрат є похідними від заявленої вимоги про стягнення заборгованості за поставлений для реалізації товар, такі задоволенню теж не підлягають.

Щодо зустрічного позову відповідача про зобов'язання виконати умови договору по отриманню не реалізованого товару.

У пункті 2.13 договору поставки сторони домовились, якщо товар не реалізується протягом 30 календарних днів, покупець має право повернути його постачальникові, попередньо повідомивши про це постачальника. Повернення нереалізованого товару здійснюється в присутності відповідальних представників покупця й постачальника на підставі видаткових накладних протягом 7 календарних днів з моменту виставлення вимоги в письмовій формі. Коригуючі накладні постачальник зобов'язаний надати протягом 5 робочих днів.

Отже, підставою для повернення нереалізованого товару є складені за участю повноважених представників сторін видаткові накладні, доказів складання яких позивач за зустрічним позовом не надав.

Крім того, як встановлено судом апеляційної інстанції, з наявного в матеріалах справи листа-вимоги №161 від 20.10.2015 на адресу позивача вбачається, що такий був направлений позивачеві вже після того, як у даній справі судом було порушено провадження у справі, а тому зазначений доказ в якості належного та допустимого судом обґрунтовано не прийнято до уваги.

За таких обставин, висновок господарського суду першої та апеляційної інстанції про відмову в задоволенні зустрічного позову, колегія суддів визнає правомірним.

Отже, апеляційний господарський суд, відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України, повторно розглядаючи справу, з достатньою повнотою з'ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду апеляційної скарги, порушень норм матеріального та процесуального права не вбачається, постанова відповідає чинному законодавству України та обставинам справи з урахуванням чого підстави для її скасування відсутні.

Наведене спростовує доводи касаційної скарги щодо порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, які по суті зводяться до оспорювання висновку суду стосовно доведеності обставин справи та намагань заявника скарги надати перевагу його доказам над іншими, що суперечить вимогам статті 1117 ГПК України, а тому не можуть впливати на правильність та законність судового рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2016 у справі № 911/4620/15 залишити без змін.

Головуючий суддя: Г.П. Коробенко

Судді: Г.М. Мачульський

А.Г. Полянський